Діти-квадробери. Небезпечне захоплення чи спосіб самовираження?

Ваша дитина почала копіювати рухи тварин, пересуватися навкарачки, вдягати маску та знімати це на відео? Тоді, швидше за все, вам вже відомо про популярне захоплення, яке називають квадробікою. Редакція MEDplus вирішила дізнатися більше про квадроберів і вплив цього тренду на безпеку дитини та її психічний розвиток.

Давайте розбиратися, що стоїть за бажанням наслідувати тварин насправді — це просто спосіб самовираження чи щось більше, ніж просто гра? Які можуть бути наслідки потрапляння під вплив цієї субкультури та як реагувати на це батькам? Для того, щоб відшукати відповіді на ці питання, ми звернулися до спеціалістів.

Хто такі квадробери?

Квадробіка — це молодіжний тренд (здебільшого популярний у TikTok), суть якого полягає в наслідуванні учасниками зовнішнього вигляду та поведінки тварин.

Звідки взялись квадробери?

Засновником цього руху вважають японського спринтера Кенічі Іто, якого в дитинстві ображали та називали схожим на мавпу. Проте, він виріс і перетворив біг на чотирьох кінцівках на справжній спорт. Кенічі Іто подолав дистанцію 100 м навкарачки за 18,58 секунд, завдяки чому потрапив до Книги рекордів Гіннеса, започаткувавши новий вид спорту — квадробіку.

Сучасна субкультура, у більшості випадків, немає нічого спільного з цим видом спорту. Метою квадроберів є самовираження, їм важливо стати учасниками світового тренду та відчути себе частиною популярної спільноти.

Важливо також розрізняти квадроберів від фурі та теріанців.

Теріанець — людина, яка відчуває себе звіром (наприклад, вовком). Теріанці вважаються частиною культури фурі.

Фурі — це субкультура, що об’єднує людей, які захоплюються антропоморфними тваринами. Фуррі створюють костюми, малюнки та інші форми самовираження, використовуючи мотиви природи та ідентифікуючи себе з персонажами, але не вважаючи себе прикрасою або втіленням тварин. Не можна сказати, що субкультура фуррі обмежується тільки підлітками. Спільнота фурі різноманітна за віком, гендером і професійним досвідом.

Що кажуть експерти?

Анна Кушнір

лікарка-педіатр, дитяча психіатриня

«В усі часи молодим людям було цікаво обʼєднуватись в такі «групи за інтересами», які мали свої яскраві атрибути. Квадробіка — це відносно нова субкультура. 15 років тому це були емо, готи, металісти, ще раніше — гіпі. Враховуючи, як підлітки люблять вирізнятись і бути частиною своєї спільноти, хвилюватись батькам не варто, адже це нормальна частина дорослішання.

Також, наприклад, є вже покоління толкієністів, які «переодягались» в гобітів та ельфів; «анімешників», захоплення яких переросли в косплеї, що проводяться на світовому масштабі. У повсякденному житті це звичайнісінькі люди з навчанням, сімʼями та роботами.

Що дитині справді загрожує — це небезпека фізичної та емоційної травми від невихованих перехожих.

Підтримка і щирість — це найліпша стратегія для батьків. Якщо вам незрозуміле та чуже хобі вашої дитини, так і скажіть: «Я бачу, в тебе нова розвага. Я її не розумію, але хочу підтримати. Скажи, будь ласка, чому тобі подобається займатись квадробікою? Що це тобі дає?»
Це дасть для вас цінну інформацію про мотиви вашої дитини. Можливо, цим займається друг, з яким хочеться проводити більше часу. Може, дитині подобається творчий компонент з підбором костюма. А може є страх «бути не таким», як більшість дітей з оточення і дитина стала квадробером саме через цю причину.

Памʼятайте, що ви, як батьки, можете встановлювати правила: наприклад, щоб квадробіка не шкодила навчальному процесу, домовитись про конкретні дні та години, коли дитина може нею займатись.

Як то кажуть, нормально поводитись, як котик; не є нормальним вірити, що ти є котик. Якщо ви бачите ознаки, що дитина плутає вигадане та реальність — це точно варто обговорити з дитячим психіатром. Недопустимою є поведінка, коли дитина кусається, плюється, голосно кричить або іншим чином відверто заважає іншим людям. Обовʼязково зʼясуйте, чому дитина так поводиться та виставте межі (якщо не самостійно, то з фахівцем).

Якщо ви розумієте, що дитина справді себе відчуває твариною або те, що вона наділена частинами тіла тварини — ще раз наголошу, про це варто поговорити з фахівцем».

Інна Москалюк

дитяча психіатриня

«Квадробінг може бути однією з форм творчого самовираження та ідентифікації з певною групою. Проте, зараз це переростає в те, що несе небезпеку для соціуму. Коли підліток починає вживатися в роль і нападати на людину чи тварину, це вже не може оцінюватися, як прояв адекватного самовираження, чи не так?

Більшість дітей вважають це видом спорту, але для них квадробіка — це не про фізичну активність, а про спільність і приналежність до трендів. Кожна дитина, яка намагається проявити себе у квадробінгу, має певні труднощі в емоційному стані: занижена самооцінка, високий рівень напруги, тривожність та депресивний стан. Самі підлітки пояснюють, що це допомагає їм відволіктися від новин, а застосування звуків тварин допомагає зняти напругу.

Авжеж, коли дитина починає їсти з котячої миски та нявкати, це не в рамках адекватного сприйняття. Однозначно, більшість це роблять з метою привернення уваги. Наприклад, коли була епідемія селфхарму, один із підлітків мені сказав: «Ми робимо це не тому, що хочемо померти, це крик про допомогу». Дитина просто закривається від всіх і приймає тільки тих, які мають також такі ж вподобання.

Підтримувати в цьому дитину чи забороняти?
Заборони зазвичай лише посилюють інтерес до забороненого, тому ефективніше буде розмовляти з дитиною про її інтереси й спробувати зрозуміти, що саме приваблює її в цьому захопленні та знайти емоцію, яку вона хоче приховати.

Сам факт перевтілення у тварин не є патологією. Якщо в дитини щасливе життя, а квадробіка — одне із захоплень — з нею абсолютно нічого не буде. Зараз вона просто грає з друзями, бо їй весело, цікаво, це спосіб самовираження, і є такий тренд, але з часом вона зрозуміє, що їй це не потрібно. Такий сценарій реальний, якщо в дитини здоровий психологічний імунітет, здорова психіка.

Однак, якщо дитина починає втрачати зв’язок з реальністю, постійно залишається у ролі, відмовляється від взаємодії з людьми поза межами субкультури, це може свідчити про серйозні психічні розлади. Слід спостерігати за іншими симптомами, такими як соціальна ізоляція, зміни в настрої чи поведінці, фантомні відчуття (відчувають, що мають хвіст, лапки). Дуже негативно це впливає на дітей, в яких є розлад аутистичного спектра та РДУГ, в цих діток найвищий ризик негативного впливу на психічний стан.

Якщо дитина починає серйозно вірити, що у неї є хвіст або лапи, це може вказувати на проблеми зі сприйняттям реальності. Важливо звернути увагу на частоту таких висловлювань, а також на те, як дитина взаємодіє з іншими аспектами реального світу. Якщо вона не може відрізнити фантазію від реальності й це впливає на її повсякденне життя, обов’язково потрібно бити тривогу і звертатися до фахівців».

Юлія Маланіна

клінічний психолог

«Я вважаю, якщо дитина займається цим захопленням як хобі або спортом і це приносить їй задоволення, то хвилюватися причин немає. В цьому випадку загроза для психіки дитини відсутня.

До спеціаліста варто звернутися, якщо це захоплення починає нести асоціальний чи девіантний характер. Це такі випадки, як: напади на людей, агресивна поведінка або коли діти себе починають повністю асоціювати з твариною. Ці симптоми можуть бути показником таких психічних розладів, як деперсоналізація та дереалізація.

Деперсоналізація — це коли людина скаржиться, що її почуття або відчуття внутрішнього життя відокремлені, чужі їй або втрачені, чи має відчуття, що її емоції або рухи належать комусь ще, а також коли людина відчуває себе не у своєму тілі. А дереалізація — це коли людина скаржиться на відчуття нереальності. Наприклад, можуть бути скарги, що оточення або певні об’єкти виглядають незнайомими, зміненими, плоскими, безбарвними, млявими, нецікавими або схожі на сцену, де кожен грає. У таких випадках треба негайно звертатися до лікаря-психіатра».

Анастасія Бабляк

дитяча психіатриня, КПТ-консультантка

«Квадробінг, або імітація рухів тварин, поступово став не лише хобі для окремих дітей, але й елементом цілої субкультури. У наш час, завдяки розвитку інтернету й соціальних мереж, субкультури можуть виникати швидше і набирати популярності по всьому світу. Наприклад, фурі-спільнота, де люди створюють персонажів-тварин (фурсон), одягаються як ці персонажі або ідентифікують себе з тваринами. Це має певні подібності з квадробінгом, де діти можуть також відчувати себе ближчими до тварин, наслідувати їх рухи та навіть сприймати себе частиною цих ролей.

Субкультури виникають через бажання знайти своє місце в суспільстві, ідентифікувати себе або висловити емоції. Для деяких дітей наслідування тварин стає способом виразити свої почуття, вийти за рамки звичайної реальності або просто весело проводити час.

Коли це норма?

У дошкільному віці (3–6 років) діти активно грають в рольові ігри. Під час цього періоду діти можуть грати ролі тварин, ходити «на чотирьох», наслідувати їх звуки або вважати себе якоюсь конкретною твариною. Це допомагає їм розвивати емпатію, мислення, креативність і рольове моделювання. Така поведінка є нормальною приблизно до 6–7 років, коли діти вже краще розрізняють реальність і фантазії.

Якщо ж після 7 років дитина продовжує надмірно ідентифікувати себе з твариною, або її фантазії стають більш реалістичними, варто звернути на це увагу.

Слід звертатися до психолога або дитячого психіатра в наступних випадках:

• Довготривала ідентифікація з твариною: якщо дитина продовжує вважати, що вона не людина, а тварина, і це проявляється не лише в грі, але й у повсякденному житті.
• Відмова визнавати реальність: коли дитина не розрізняє, де закінчується фантазія і починається реальність. Вона може висловлювати тривожні ідеї, що, наприклад, її тіло змінюється і в неї «виростають лапи» чи «хвіст».
• Соціальна ізоляція: якщо через своє переконання дитина починає уникати спілкування з однолітками або виявляє труднощі у навчанні, комунікації або грі. Наприклад, вона вважає за краще залишатися на самоті, уникаючи звичайних соціальних контактів, які раніше приносили задоволення.
• Емоційні проблеми: дитина може демонструвати ознаки тривожності, депресії або агресії у відповідь на спроби родичів чи вчителів пояснити їй реальність.
• Фізичні відчуття та переконання: коли дитина починає стверджувати, що відчуває фізичні зміни у своєму тілі (наприклад, «у мене виріс хвіст» або «мої руки стали лапами») або ж її поведінка стає небезпечною для себе або інших (намагається діяти агресивно, як тварина, або їсти щось непридатне для споживання).

Важливо не карати або висміювати дитину, а звернутися до психолога або психіатра для детальної оцінки стану і надання своєчасної підтримки.

Хобі стає проблематичним, якщо дитина повністю занурюється в нього і починає ігнорувати свої обов’язки, соціальні стосунки та реальність. Якщо дитина відмовляється визнавати, що вона не є твариною, або починає проявляти агресію чи дивні звички, антисоціальну поведінку, що можуть загрожувати їй чи іншим — варто звернутися до фахівця. Важливо пам’ятати, що підтримка батьків, зацікавленість у внутрішньому світі дитини та своєчасна консультація зі спеціалістами допоможуть уникнути можливих проблем.

У рідкісних випадках такі фантазії можуть продовжуватися і в підлітковому чи навіть дорослому віці. Ідентифікація з тваринами у дорослих може бути симптомом різних психічних розладів. Це вже не є нормою для розвитку і може вимагати втручання кваліфікованого спеціаліста».