Як допомогти військовому адаптуватися до цивільного життя?

Як спілкуватися із військовим, який повернувся з фронту, щоб не образити чи не зіпсувати стосунки? На що акцентувати увагу, а від яких питань краще утриматися?

Зрозуміти, які відчуття переживає людина на фронті, неможливо, без безпосереднього досвіду. Тому цивільним людям складно усвідомити проблеми, з якими повертаються військові з гарячих точок. Як допомогти військовому адаптуватися до життя після служби редакція MEDplus запитала у психологів гарячої лінії підтримки Український ветеранський фонд Мінветеранів – Єлизавети Петрушко та Галини Циганкової.

Єлизавета Петрушко

психолог гарячої лінії підтримки Український ветеранський фонд Мінветеранів

Галина Циганкова

психолог гарячої лінії підтримки Український ветеранський фонд Мінветеранів

— Як краще спілкуватися з рідними-військовими, які повертаються з фронту?

— У першу чергу, важливо розділяти, коли військовий чи військова приїжджає з фронту у відпустку чи повертається назавжди з обʼєктивних причин.

На війні людина набуває певні навички, які під час відпустки необхідно зберегти для подальшої служби. Тому, коли ми говоримо про відпустку, то не можемо ставити акцент на звичному перебігу адаптації до цивільного життя.

Зі сторони близьких розуміння того, що відпустка – це тимчасове явище, може викликати напруження. Адже, у тих, хто чекає рідних з фронту відбувається своя внутрішня війна, яка триває 24/7. Війна в очікуванні телефонного дзвінку, повідомлені, намаганні жити у двох плоскостях – між думками про рідну людину та прагненні виконувати свої обовʼязки повсякденного життя.

Тому, нерідко, після відпустки рідні можуть звинувачувати себе, що провели час не так, як планували, надали недостатньо уваги. Бо очікування будь-якого важливого періоду передбачає певну ідеалізацію. Проте, життя передбачає прояви різних емоцій і почуттів.

Спілкуватись із військовим потрібно так, як і раніше ви спілкувались. Бо якщо ми говоримо про рідну людину, військовий/військова, захисник/захисниця, окрім цього статусу чиїсь донька/син, брат/сестра, чоловік/жінка, коханий/кохана, друг/подруга.

Якщо говорити про повернення вже в статусі ветерана, адаптацію, важливою частиною якої є спілкування, варто розглядати як комплексний процес в родині та оточенні. Відбувається адаптація не лише ветерана, але і його середовища, яке за цей час також відчуло свої особистісні зміни.

— Як правильно підтримувати військового?

— В першу чергу, важливо визначити, чи насправді потребує людина нашої підтримки, не намагатися нав’язувати свої наміри. Підтримка для кожної людини має своє визначення і те, що ми розуміємо під словом підтримка, може значно відрізнятися від того, що вона означає для інших.

Це природно, що ми бажаємо зрозуміти та підтримати наших близьких, і кожна сім’я або оточення мають свої власні шляхи знаходження цієї підтримки. Тому завжди можна запитати: «Чи потрібна тобі моя підтримка?», «Як я можу тебе підтримати?».

Найголовніше — не плутати підтримку із жалістю.

Підтримка — це визнання сили та стійкості того, кому вона надається, що і передбачає певну мету і результат. Намагайтеся не нав’язувати свою допомогу, не наполягати на ній, проте дайте зрозуміти, що ви поруч і готові допомогти в потрібний момент.

— Які питання не варто задавати рідним-військовим?

— Уникнення викликає напруження. Як психолог, я можу рекомендувати не ставити питання, які передбачають прямих відповідей, проте є висока вірогідність того, що в якийсь неочікуваний момент вони все ж пролунають. В родинах військових існують до всього певні обмеження — це і планування часу, відпочинку, планування майбутнього родини в цілому, і напруження в уникненні хвилюючих тем, може внести додаткове напруження в природне буття родини.

Я б підійшла до цього питання з іншого боку, рекомендуючи завдати питання собі:

• Відповідь на це питання важлива для мене, чи для нього?
• Яку відповідь я хочу чи не хочу почути?
• Як мені бути з тим, що я почую?

Природа людини вимагає того, що ми хочемо мати відповіді на всі питання. Це і про контроль в житті, і про намагання зрозуміти, що відчуває близька людина, який досвід вона отримала. Це можуть бути й побоювання, чи не відбулось внутрішніх змін, чи будуть відносини й спільне життя такими, як раніше.

Варто зазначити, будь-яка відповідь на питання пов’язане з військовим досвідом, це відповідь – саме з контексту війни, на якій свої умови та свої правила. У цивільному ж просторі ці відповіді можуть мати інше емоційне сприйняття та забарвлення.

Припускаю, у кожної людини, незалежно від військового досвіду, є особистісні питання, на які вона може бути не готова надати відповідь собі чи комусь іншому. Проте, це не заважає їй жити, любити себе та своїх близьких, обирати своє сьогодення та майбутнє.

— Як можна допомогти військовому адаптуватися до цивільного життя?

— Форма військового має значний сенс не лише з точки зору безпеки та функціоналу, що звісно дуже важливо, але і як відповідна ініціація, приналежність до статусу військового/захисника, військовій/захисниці.

Коли ветеран повертається в цивільний простір, відбувається ініціація вже до статусу ветерана. І тут ми можемо вже говорити про етап адаптації.

Адаптація відбувається в тому випадку, коли ветеран переживе подібні події, емоції, все те, що він переживав раніше, до набутого на війні досвіду, але вже через його призму. І в цьому переліку є як позитивні, так і негативні емоції й відчуття. Метою родини не є створення безхмарного і штучного середовища, бо людина з військовим досвідом має загострене відчуття до всього штучного. А скоріше про визнання тієї реальності якою вона є, враховуючи потреби для створення вже нової спільної реальності, знаходячи нові сенси, відкриваючи нові обрії.

Важливо не намагатися пришвидшити процес адаптації, надаючи людині потрібний саме для неї час. Саме тому важливо запитати, чи виникають труднощі після повернення, які саме, що важливо, разом знайти шляхи вирішення.

І найголовніше, пам’ятати, що кожен ветеран чи ветеранка — це особистість. Розглядаючи адаптацію, як відповідне зростання людини в умовах двох полюсів військового і цивільного досвіду.

— Як поводитися, якщо військовий замкнувся в собі?

— За порадою Блаженного Августина, все потрібно робити з любові. Але чомусь все не так просто й через наше его, претензії до себе та до інших, нашу неусвідомленість ми не можемо це зробити.

Для початку скажу, що питання стоїть таким чином, начебто людина вільна у своїх реакціях та інтерпретаціях поведінки інших (особливо щодо близьких) — це не так, оскільки на наше сприйняття і на наші реакції впливають наші особисті установки незалежно від того, усвідомлені вони чи ні. Дуже небагато людей вільні від своїх комплексів, а відтак — і від автоматичних реакцій.

Це треба розуміти, ви не можете змінити свої реакції на основі того, що прочитали статтю, для цього потрібна досить велика робота над собою. В основі вашої поведінки лежить дитячий комплекс, ваше виховання, культура, в якій ви зростали, ваша картина світу, ваші норми поведінки, ваші цінності — в основному це все — неусвідомлені речі. Тож по-хорошому, спочатку треба розібратися із собою.

Підемо далі, коли ви ставите питання, ви начебто орієнтуєтесь на якісь стандарти поведінки, в такому випадку, на те, що інша людина завжди перебуває в нормальному стані, не замикається в собі й підтримує спілкування. Звідки ці стандарти та норми, чи притаманні вони вам та вашій людині?

Бачите, чим більше ми з вами заходимо у тему, тим більше виникає питань: «Чи знаю я себе?», «Який_(а) я?», «Звідки маю картину світу — чому саме така?», «Чому я орієнтуюсь саме на ці норми поведінки?», «Чи існують взагалі стандарти поведінки?».

Це не прості питання, які треба дослідити, це план. Складний, зате цікавий.

Таким чином, я думаю, варто додати трішки способів, як можна зрозуміти іншу людину, а вам вирішувати що з цим робити:

1. Уявіть себе ним. Спочатку спробуйте розслабити тіло, а потім прийміть таку саму позу, як у нього, вираз обличчя. І коли ви відчуєте, що відчуває ваша близька людина – то ви можете зрозуміти як їй можна допомогти.
2. Розвиньте навичку активного слухання, доки ви із близькою людиною не дійшли до замикання. Проявляйте до людини щиру зацікавленість. Оскільки активне слухання передбачає базову повагу та щирий інтерес, так людина матиме менше приводів замкнутися в собі. Отже, при розмові варто зосередитися, дивитися одночасно на позу, тілесні рухи, прояви людини та слухати. Можна задавати уточнюючі питання, щоб зрозуміти сенси та емоції й таким чином також допомогти висловитись людині.
3. Намагайтеся запамʼятовувати не тільки важливе – начебто перший план, а і деталі. Це може вам стати у пригоді й дати підказку для порозуміння, а також безпосередньо згадування деталей дасть людині відчуття важливості для вас.
4. Розвивайте самопізнання – так, коли у вас виникають ті чи інші перебільшені емоції, запитайте в себе «Що саме викликало таку реакцію?». Можливо, це ваші очікування, тоді «Звідки вони у вас?». Може бути незбіжність того, що ви бачите, що відбувається – із вашими уявленнями. Це зіткнення вашої картини світу чи образа людини, ваших уяв з реальністю. І, до речі, наскільки притаманна вам така реакція? Ви знаєте, що очікувати від себе?

Зазвичай, ми сприймаємо світ через три канали доступу інформації:

• Візуальний – очі. Під час розмови, людина багато жестикулює, підтримує зоровий контакт, намагається спіймати такий самий контакт від вас, якщо переходить на більш високий голос, якщо у своєму мовленні вживає приблизно такі слова та фрази: «мені здається, що…», «це виглядає якось…», «це очевидно…» і т.д. Тому для порозуміння треба дивитися в очі, підключати жести та міміку.
• Аудіальний – вуха. Якщо ви чуєте: «я чув, що…», «звучить досить дивно…» тощо, або навіть під час розмови людина може заплющити очі, щоб «зайвий» канал інформації не розпорошував його уваги. В такому випадку людина скоріш за все буде чути що ви їй кажете, і відчувати на другому плані, або зовсім мало візуальні образи та дотики до тіла.
• Кінестетичний – тіло. Ви почуєте слова на кшталт: «я відчуваю, що це…» чи «у цьому відчувається здоровий глузд…». У такому випадку контакт можна налагодити через дотики, смак, тобто через фізичні відчуття.

Тому звертайте увагу на слова, якими користується людина – в промові виникають слова, пов’язані з її основною системою сприйняття тут та тепер. Ви маєте більше шансів бути почутою(-тим) вашою людиною, якщо будете звертатися до неї(- нього) в її каналі сприйняття.

Є четвертий випадок в розмові – коли людина спирається на аналіз, на критичне мислення – це теж аудіальне сприйняття, але трохи інше.

Заздалегідь навчившись спілкуватися, виявляти щиру зацікавленість до співрозмовника, розуміти себе та її/його, ви будете набагато більше розуміти що вам робити у випадках замкненості людини, роздратованості чи небажанні спілкуватися. Про всяк, коли ви відчуваєте любов та повагу до вашої людини, то зможете щиро їй сказати «я тебе зараз не розумію, але люблю», і цього може виявитись достатньо.

— Які поради ви можете дати друзям/знайомим, які хочуть допомогти військовому, але не знають, як це зробити?

— Наздогнати та заподіяти добро – так собі стратегія, вона себе зазвичай не виправдовує. Допомога вимагає часу і сил.

Щоб надати допомогу військовим, перш за все, потрібно розуміти, що це не просто слова — це вимагає зусиль. Замисліться над створенням рішення, яке відповідатиме наявним потребам та запитам, наприклад, від військових. Також можна промонітори організації, які вже допомагають і спробуйте запропонувати їм свою допомогу — чи то на волонтерських підставах, чи то на підставах оплати вам.

Отримати психологічну допомогу від спеціалістів Українського ветеранського фонду Мінветеранів ви можете за номером 0 800 33 20 29