Історії військових, які втратили кінцівки, але не втратили жагу до життя

Після повернення з фронту ветерани можуть зіштовхуватися з іншими випробуваннями — фізичною чи психологічною адаптацією до цивільного життя. Особливо чутливим це питання може бути для людей, які внаслідок бойових дій втратили руку чи ногу. Як підготуватися до протезування, навчитися жити з протезом та не втратити бойовий дух — з редакцією журналу MEDplus поділилися люди, які зараз проходять цей шлях. Хтось почав ходити на руках, хтось — займатися новим видом спорту, а хтось — мотивує займатися спортом інших.

Далі — пряма мова:

Владислав Жайворонок

— Мене звати Владислав Жайворонок, я ветеран «Азову» (позивний «Вікіпедія»), один із захисників Маріуполя, оператор безпілотних літальних апаратів, взводний медик. Втратив на війні ліву ногу та зір на одне око.

Перше поранення я отримав на початку повномасштабних воєнних дій. Воно було доволі легке – куля в плече, але я втратив багато крові. Виконував бойове завдання з іншими хлопцями з бригади, у районі Широкиного. Не зважаючи на складну ситуацію, маріупольські медики привели мене до більш-менш нормального вигляду, зашили рану, зробили все, що можна було зробити. Через кілька тижнів я повернувся до свого взводу назад для виконання службових обовʼязків.

Друге своє поранення отримав 16-го травня 2022 року, це вже був той день, коли почалася процедура екстракції. Медики «Азовсталі» рятували мене на «операційному» столі, а через кілька годин мене непритомного вже виносили на ношах у полон. Прийшов до тями я вже в Донецьку через кілька днів. Це поранення було вже доволі серйозне – я втратив ліву нижню кінцівку, майже повністю втратив зір на одне око й отримав множинні уламкові поранення.

Фактично, найважче, з чим зіштовхнувся я – це юридичні питання стосовно документів. Зараз більш складно впоратися з військовою документацією, ніж з самим пораненням.

Взагалі, щоб швидше адаптуватися, я відразу почав пробувати робити звичайні буденні речі, поступово підвищуючи їх складність для себе. Фактично, моя реабілітація почалася ще у полоні, у Донецьку. Тоді я намагався просто сісти на ліжко. Це було надзвичайно важко, оскільки поранення було критичним. Потім я навчився доповзати до краю ліжка, згодом доторкнувся до підлоги ногою і це був неймовірний кайф, я можу відчути підлогу.

Далі вже були спроби самостійно сісти на візок. Для мене це було непосильне завдання, до того ж враховуючи умови полону, коли, м’яко кажучи, навколо тебе персонал не намагається поліпшити ситуацію.

Після того, як мене обміняли я вже почав займатися з нашими лікарями. Але вся моя реабілітація — це спроби навчитися щось робити самостійно. Оскільки ті речі, які здаються примітивними для здорової людини, для мене є складними.

До того ж ефективним було те, що я все вчився робити на ходу. Оскільки моє первинне протезування було у США, я намагався скористатися можливістю і зробити щось для хлопців — шукати волонтерів, про щось просити, про щось домовлятися.

Також відмовився від тростини, хоча з нею ходити було легше. Навчився заходити та сходити на ескалатор, коли не було можливості дійти до ліфта, чи часу шукати його, бо літак вже вилітає. Я постійно підвищував рівень складності задач і з часом просто почав це робити краще і краще.

Коли у мене щось не виходило – я злився. З відчуття люті до самого себе я й прогресую у своїй реабілітації.

Єдина складність, з якою з зараз зіштовхуюся — це сходинки без поручнів. Тому якщо я бачу, що немає поручнів, я вже підсвідомо шукаю інші шляхи чи пандуси. Також я не можу ходити на великі дистанції з додатковою вагою. Це не критично, оскільки машина розв’язує це питання.

Я вважаю, що я вже адаптувався, далі завдання навчитися робити всі ці речі швидше й витрачати менше часу. Також хочу підняти рівень активності, бо мені хочеться більше рухатися, більше встигати.

Всім, хто готується до протезування я рекомендую знайти хорошого протезиста, який має досвід роботи зі схожим видом ампутації. Також не буде зайвим питати порад у тих, хто вже протезований, до того ж нещодавно. Так людина ще памʼятає всі моменти, з якими вона зіштовхнулася на початку й дасть дієві поради.

Загальна порада одна – треба якомога швидше ставати на протез та ходити, звісно ж з дозволу лікарів, і постійно підвищуючи складність. Спочатку навчитися ходити без милиць і тростини на простішому протезі, далі на якіснішому, який буде підлаштований під саму людину. Займатися через біль і «не хочу». З часом вдасться повернутися до нормального життя настільки, наскільки це можливо.

Шукайте для себе речі, які будуть мотивувати. Я з легкістю можу підняти дух, у рамках свої роботи. Я працюю у департаменті молоді та спорту в комунальному підприємстві «Інваспорт». Ми саме й займаємося тим, щоб зацікавити осіб з інвалідністю займатися різними видами спорту.

Я знаю людей, які втрачали обидві стопи й після цього починали займатися активно спортом. До поранення ця людина через свої певні антропометричні дані не могла займатися спортом, а от зараз з гарно зробленими протезами – це вже питання мотивації та бажання переступити через себе. Багато хто відкриває у собі нові можливості й метод досягнення нових перемог.

Ми зараз робимо все можливе для хлопців, які отримали інвалідність внаслідок поранення, щоб вони розуміли, що варто перетворювати свої недоліки у переваги. І рекомендую всім робити це.

Сергій Кіріченко

Сергій Кіріченко – боєць 24 бригади штурмової роти, втратив ногу під час штурму. Зараз Сергій проходить фізичну реабілітацію у центрі NextStep Ukraine та готується до протезування:

— У червні 2023 року відбувся штурм, під час якого були обстріляні наші позиції. У метрі від мене розірвалася міна й відірвала мені ногу. Протягом 9 місяців я проходив реабілітацію та відновлювався. Через те, що 7 годин був на полі бою з відірваною кінцівкою, врятувати коліно, на жаль, не вдалося.

Нині я готуюся до протезування і ця підготовка насправді не така проста, як виглядає із сторони. Я активно тренуюся, займаюся з фахівцями. Для мене фізична реабілітація зараз надзвичайно важлива, оскільки потрібно підготувати організм до нових викликів.

Я вважаю, що все залежить від самої людини. Якщо людина духом сильна, не хоче бути тягарем для своєї родини – вона набагато швидше відновиться й адаптується до нового життя. Треба займатися, не здаватися, варто тільки захотіти.

Наприклад, я зараз окрім реабілітації ще паралельно навчаюся на оператора дронів БПЛА. Мої побратими, з якими я проходив службу, запропонували мені повернутися до війська, тому я готуюся.

Я відразу прийняв ситуацію, відпустив її, як тільки побачив що сталося. Я рухаюся далі! Єдине, є два моменти, про які я шкодую. Перше, що не вдалося зберегти коліно. Другий – я б замінив ліву ногу на праву. Бо я воджу авто і так не дуже зручно мені.

Головне, що я живий, у цьому мені точно пощастило.

Микола Мельник

Микола Мельник — старший лейтенант ЗСУ, лицар ордену Богдана Хмельницького, екскомандир 47-ї механізованої бригади. Проходить фізичну реабілітацію у центрі NextStep Ukrain. Розповів, як втратив ногу під час контрнаступу та як проходить його реабілітація зараз:

— Я штурмував позиції на Запорізькому напрямку, у складі роти тактичної групи. Нам вдалося захопити позиції, закріпитися з мінімальними втратами серед бійців і техніки. Після, рота опинилася у напівоточенні, було здійснено дистанційне мінування «Лєпєсткамі». Мені відсікло праву ногу, скоріше за все великокаліберним кулеметом. Я почав стрибати на лівій нозі й наступив на «Лєпєсток». А потім впав я вже на інший «Лєпєсток». Ранок був такий собі. Мої бійці жартують, що я собою розмінував більше, ніж американський танк Wisent.

Але мені пощастило, мені доволі швидко надали допомогу бійці – наклали турнікети, провели евакуацію.

Всім, хто має травми чи готується до протезування я раджу набиратися терпіння й кожного дня працювати. Утримуватися від бажання випити, покурити. Треба щодня працювати й тоді дійсно лікування буде швидким. Не треба поспішати, треба спокійно ознайомитися з усіма варіантами та працювати з внутрішньою дисципліною.

Коли мене поранило, перше про що я подумав – якщо я не вмру, я хоча б відісплюся. Надалі потрібно навчитися боротися із собою. Не кожного дня буде виходити, не кожного дня ти будеш прогресувати. Й іноді бувають якісь емоційні гойдалки, але головне з ними не резонувати. Треба спокійно ставитися, що не щодня буде результат. Й тільки терпіння, праця і віра в себе дадуть результат. Зрозуміло, що те що сталося — це погано, але не критично. Наприклад, єдине, що я не можу зараз робити – це бігати, але я й не збирався.

А ще пам’ятайте: на відміну від «двоногих» людей, нам пощастило – у нас тепер точно два коліна на старості не заболять.

Бердник Євген

Бердник Євген — був у АТО до 2016 року. 24 лютого 2022 року знову повернувся на фронт. На війні Євген втратив дві ноги, зараз проходить реабілітацію у Київському реабілітаційному центрі RECOVERY, що заснований Віктором та Оленою Пінчуками.

— Я отримав поранення на Запорізькому напрямку. Я був у команді дорозвідки й в нас було завдання пройти на певні позиції супротивника, вибити їх. Прийшовши туди ми зрозуміли, що чисто й можна рухатися, повернулися назад групою. А зворотний напрямок почали заміновувати, мінували навіть окопи й доводилося пробігти певний метраж, щоб тільки потім стрибнути й заховатися. Почався артобстріл, я вийшов з окопу, щоб перебігти до іншого, бо почали прилітати снаряди та стрибнув на міну.

Лікарям було зі мною легко працювати у психоемоційному плані, через мій заряд та позитив. Не втрачав свій оптимізм, навіть під час операції й жартував з лікарями.

Намагався все робити самостійно відразу після операції, оскільки був мотивований і зацікавлений в тому, щоб швидше одужати.

Навіть зараз лікарі мені телефонують і просять, щоб я надсилав фото й підтримував хлопців, які теж мають поранення. У реабілітаційному центрі ми теж намагаємося підтримувати один одного та підбадьорювати.

Зараз кардинально змінюється моє життя, я не знаю, де я буду й чим буду займатися. У звʼязку з цим вирішив відновити своє навчання у юридичній академії. Також готуюся до протезування в Америці, тричі подав заявку на протезування, стукав у всі двері й нарешті мені відчинили.

Я переконаний: головне, щоб у людини була якась ціль, бажання і тоді все вийде.

Дуже важлива підтримка рідних, щоб не було сімейних проблем, багато військових саме через це й входять у депресію. Також до цього стану може призвести почуття «непотрібності» у суспільстві. Бо зазвичай вважається, що якщо людина з вадами, вона вже нікому не цікава.

Впливає і те, який спосіб життя людина мала до поранення. Якщо у людини є бажання та цілі у цих напрямках, то вона буде мотивована одужати та швидше займатися своєю улюбленою справою. Якщо був пасивний, то набагато легше потрапити у депресивний стан. У мене було активне життя до поранення, насичене різними хобі – великий теніс, настільний теніс, волейбол, футбол, підводне полювання, водні лижі, плавання. І навіть зараз намагаюся бути активним – ходити на руках, грати у настільний теніс.

Життя цікаве, наповнене пригодами, тому рухаємось далі.

Коли я вперше підіймався після операції, я не міг втримати своє тіло у вертикальному положенні, зараз я можу ходити на руках. Я впевнений у своїй фізичній силі, можу підійматися навіть сходинками на руках.

Також мотивую хлопців займатися фізичною активністю, кажу це ж тобі потрібно, це ж твоє життя. Чим краще і наполегливіше ти будеш займатися, тим більший результат ти будеш від цього мати.

Як отримати протез від держави безплатно?

В Україні діє державна програма протезування кінцівок. Вона встановлює максимальні витрати на протези залежно від рівня ампутації, як військовослужбовців, так і цивільних.

Для отримання протеза потрібно пройти декілька етапів:

Етап 1 — подача заявки

Заяву на протезування потрібно подавати за 30 днів до запланованої дати проведення процедури.

Етап 2 — ознайомлення

Працівники органу соціального захисту чи ЦНАПу мають ознайомити ветерана, або ж вони мають зробити це самостійно, якщо подають заявку через електронний кабінет.

Етап 3 — підтвердження заяви

Ветеран отримує повідомлення від фонду соціального захисту людей з інвалідністю (ФСЗО) про прийняте рішення можливу необхідність додаткових документів (якщо такі є необхідні) та надсилає сформоване електронне направлення.

Етап 4 – звернення до протезної майстерні

Ветеран повинен звернутися до обраної майстерні з проханням про протезування, використовуючи форму, схвалену Мінсоцполітики. Це можна зробити особисто в письмовій формі або через електронний кабінет.

Етап 5 – підбір та замовлення протеза

У майстерні підбирається протез, далі формується замовлення або анкета, які потрібно переглянути та підписати. Після примірки протеза і впевненості, що він підходить, ветеран знову підписує замовлення та анкету, а також складає акт прийняття-передання робіт.

Етап 6 – отримання протеза

Ветеран отримує протез, разом з інформацією щодо його експлуатації та гарантійного талона на ремонт.

Більше деталей та подати заявку можна тут.

Сергій Сошинський

ініціатор програми #ВрятуйКінцівку

• президент МБФ «Здоров’я українського народу»
• ексрадник Міністра охорони здоров’я

Сергій Сошинський – ініціатор програми #ВрятуйКінцівку, президент МБФ «Здоров’я українського народу», ексрадник Міністра охорони здоров’я. Далі пряма мова:

Ми не можемо точно сказати, скільки людей втратили кінцівки на війні. Національна служба здоров’я України веде збір статистики, але через питання безпеки вона є закритою, що призводить до значних розбіжностей у вказаних цифрах. Відкритість цієї статистики могла б сприяти збільшенню фінансування та більш відкритому ставленню суспільства до проблеми.

Програма #ВрятуйКінцівку націлена на складне внутрішнє протезування (ендопротезування). Наше завдання — не доводити до ампутації, а зробити так, щоб людина залишалася зі своєю кінцівкою. Саме цим ми й відрізняємося від інших програм.

Не всі внутрішні протези, які закупляє Міністерство охорони здоров’я, підходять пацієнтам, через якість чи специфіку застосування. Саме тому ми й розвиваємо цей напрямок у нашій програмі.

Податися до програми #ВрятуйКінцівку можуть люди, яким загрожує ампутація, мають велику травму кінцівки чи довготривале та безрезультатне лікування, а також ті, кого відмовляються лікувати через незрозумілі інфекції чи інші причини. Також зараз ми ще почали запрошувати заявки від Військової лікарської комісії (ВЛК), щоб вони подавали військового до програми.

Для цього варто заповнити анкету на сайті фонду. Протягом трьох днів наша служба обробляє анкети та подає їх на комісію, де приймається рішення чи будемо ми допомагати цьому пораненому. Йдеться про такі критерії відбору, як: вік постраждалого, ми дуже обмежено допомагаємо людям похилого віку, бо перевага йде молодшим хлопцям. Інше – це супутні захворювання, які ускладнюють процес лікування, наявність алкогольної чи наркотичної залежності.

Крім того, ми починаємо проводити психологічне тестування перед прийняттям рішення щодо надання допомоги, оскільки велика частина пацієнтів, яких ми пролікували минулого року, повертаються на фронт занадто рано, коли період реабілітації ще не закінчився. Після, ми починаємо працювати з пацієнтом та встановлюємо потрібні екзопротези.

Головна наша ціль – рятувати кінцівки, таким чином, щоб не доводилося ставити зовнішній протез.