«Жити потрібно тут і зараз». Історія лікування онкології телеведучої Ольги Кучер

«Рак не вирок!» – саме це говорять у соціальних рекламах і найчастіше можна почути від людей, які побороли цю хворобу. Та далеко не кожен, хто чує свій онкодіагноз має достатньо знань та сил, щоб швидко і ефективно почати боротьбу з раком.

Кучер Ольга

Українська журналістка та телеведуча.

Як виграти битву з онкологією за життя та при цьому повноцінно жити і творити редакція MEDplus запитала в української журналістки та телеведучої Ольги Кучер, яка переборола рак щитовидної залози:

Ольго, як ви дізналися про свій діагноз?

Вузли щитоподібної залози мені діагностували ще у підлітковому віці. Лікарі не казали, який характер вони мають: доброякісні чи злоякісні. Просто рекомендували проходити обстеження і слідкувати за їхнім розвитком.

Довгий час ситуація залишалася без змін, допоки я не завагітніла. На плановому обстеженні УЗД лікарка наголосила, що після пологів варто обов’язково сходити на консультацію до ендокринолога. Це і було першим дзвіночком.

Через рік після народження дитини, я згадала про рекомендацію лікаря і пішла на обстеження. Попри те, що я була впевнена, що в мене все добре і точно немає онкології, мене направили до спеціалізованого центру на біопсію. Результати дослідження були несподіваними – у мене виявили пухлину на щитоподібній залозі, яку необхідно було видалити. На щастя, у моєму випадку можна було видалити лише половину щитоподібної залози, а не всю.

З якими страхами довелося зіштовхнутися і як вдалося їх побороти?

Коли поставили діагноз «рак», то перша емоція, з якою я зіштовхнулася – страх. Страх за своє життя. Це звичайна реакція на новину, яка докорінно впливає на якість життя. І тут варто дати собі час на те, щоб прожити цю емоцію, знайти підтримку та свій спосіб боротьби з цим діагнозом.

Крім страху за власне життя, я ще й хвилювалася за дитину. Я не знала чи зможу її годувати. Це підсилювало мої хвилювання.

Хто чи що допомагало вам триматися в період лікування?

Спочатку мене підтримували люди, які разом зі мною дізналися про мій діагноз – лікарі, чоловік та дитина. Лікарі заспокоювали і пояснювали, що в мене досить не складна форма раку, яка піддається лікуванню. А чоловік з маленькою дитиною давали підтримку, можливість психологічно розслабитись й мотивацію пройти цей складний шлях.

Потім я вимушена була сказати про свій діагноз на роботі, оскільки мені потрібно було займатися лікуванням. Тому колеги також підтримали і надихали мене своїм прикладом на боротьбу з раком. Наприклад, своєю історією мене надихала колега Ірина Заславець. У неї був складний онкологічний випадок, через який довелося зробити трансплантацію кісткового мозку.

Які поради ви можете дати людям, які зараз борються з онкологією?

Перше, що я б порадила – не відкладати життя на потім! Думка «От почну жити, коли мені зроблять операцію, або я одужаю» є хибною. Жити потрібно тут і зараз! Життя у нас одне і ми не знаємо, що з нами буде завтра. Тому варто знайти в собі силу, щоб вести боротьбу з «раком».

Також дуже допомагають історії людей, які вийшли в ремісію. Вони не залишають тебе сам на сам зі своєю хворобою, ти розумієш, що є люди, які також мають онкологічний діагноз. І такі історії сильно надихають і дають віру, що незабаром я теж одужаю.

Як зменшити рівень захворюваності на рак, на вашу думку?

Я раджу всім не ігнорувати регулярні профілактичні огляди у лікарів. Часто люди бояться піти на обстеження, оскільки страшно почути діагноз «рак», але насправді наважитися на цей крок є набагато важливішим за те, щоб потім зіштовхнутися зі значно складнішими наслідками.