Рак у близької людини! Що робити? Порада онкопсихолога

За даними Міністерства охорони здоров'я більше ніж 1 мільйон українців борються з раком, при цьому щороку в Україні виявляють понад 160 тисяч нових випадків онкологічних захворювань.

Це означає, що кожен з нас має принаймні одну людину у своєму оточенні, яка лікується від раку. Пройти через це випробування може бути складно не лише для хворого, а й для його родичів. Як правильно спілкуватися з близькою людиною, яка хворіє на рак? Як поводити себе родичам онкопацієнта, щоб самим не вигоріти та знаходити сили на підтримку? Відповіді на ці питання редакція MEDplus відшукала разом з онкопсихологинею Вікторією Костецькою.

Костецька Вікторія

Онкопсихологиня

• Консультантка програми для онкопацієнтів «Рівний-рівному»
• КПТ консультантка
• Членкиня ІPOS – Міжнародної психоонкологічної спільноти
• Співзасновниця УПОА – Української Психоонкологічної Асоціації

Як реагувати, коли дізналися про діагноз рак у рідної людини?

На жаль, це може статися в будь-якій родині. Скоріше за все перше, що ви відчуєте, – це шок, сильна тривога та страх. Практично ті ж самі почуття, які буде відчувати й ваша близька людина. Шокова реакція психіки може тривати від кількох годин до кількох днів.

Що ж робити вам?

Якщо ви поряд – сконцентруйтеся на рідній людині. Поставте їй прості питання (на кшталт «Принести тобі води?» або «Хочеш ще трохи тут посидіти?») для відстежування реакції на звістку, подайте води, хустку тощо. Важливо твердо сказати, що ви пройдете цей шлях разом, яким би складним він не був.

Якщо ви зараз не поряд з близьким, дозвольте собі будь-які емоції, поплачте, поговоріть із кимось, кому довіряєте. Дайте собі кілька днів на усвідомлення, а після цього вмикайте свою раціональну частину, критичне мислення, підключайте знайомих та колег. Складайте разом план та починайте діяти.

Пам’ятайте, що не треба поспішати починати лікування без точно встановленого діагнозу!

Згідно з протоколами, час між першим обстеженням та початком лікування може складати до 4‑х тижнів. Дуже важливо отримати кілька думок різних фахівців, особливо якщо випадок складний.

Варто попросити пацієнта обрати слушний момент та розказати про діагноз іншим родичам, друзям, знайомим та колегам. Будьте готові до неоднозначних реакцій: хтось зникне з вашого життя, хтось почне ридати чи жаліти вас, хтось запропонує лікуватися альтернативними методами. Втім, у більшості випадків родина отримає реальне співчуття, бажання підтримати та допомогти, а це стане у великій нагоді. З тих людей, які залишаться поряд, ви зможете сформувати «команду підтримки».

Можна та навіть треба ставитися до лікування як до роботи, із певним режимом, періодичністю, планами. Це перемикає фокус зору зі страждань на дії, знижує надмірну трагічність, змушує критично мислити, прораховувати різноманітні варіанти, планувати дії.

Порекомендуйте своєму рідному завести щоденник та фіксувати всю інформацію, що стосується лікування, самопочуття, побічних ефектів, необхідних контактів, розпорядку дня, харчування, приймання ліків, фізичних навантажень, а також пиття води, відпочинку, вподобань та розваг. Це допоможе впоратися з невизначеністю, сфокусує на деталях та допоможе лікарю в роботі.

Заведіть теки та збирайте у них усі призначення лікарів, результати аналізів та обстежень, виписки, рахунки та чеки. Також дуже допоможуть позитивні приклади людей, що живуть із діагнозом «рак». Шукайте та порадьте групи підтримки онкопацієнтів онлайн та онкоспільноти.

Що точно не варто казати людині з онкологічною хворобою?

Ніхто не є експертом у житті онкопацієнта та у вашому житті, окрім вас самих. Тільки ви можете знати (або здогадуєтесь), як відреагує мама на пропозицію допомоги або залучити ще одного лікаря.

До неоднозначних фраз, які не варто казати, можна віднести «Бог не дає людині більше, ніж вона може винести», «Всі хвороби від нервів/образ. Просто припини нервувати/ображатися», «Ти не виглядаєш хворим» тощо.

Головне правило: мати зворотний зв’язок від людини. Питайте, як саме вона хоче. Оцініть свої сили та пропонуйте тільки ту допомогу, яку дійсно можете і збираєтесь надати. Поважайте бажання та вибір своєї близької людини!

Як знайти «золоту середину» між піклуванням і надокучанням?

Дуже важливе питання про організацію середовища, що підтримує без «інвалідизації» пацієнта. Не треба відстороняти пацієнта від звичайних справ, які він може і хоче виконувати. Для людини важливо мати значущість та контроль над своїм життям. Людина, яка отримує діагноз, не перестає бути людиною зі своїми прагненнями та переконаннями. Вона має право вирішувати, як їй бути зі своїм життям. Не треба часто запитувати про самопочуття, це виглядає як недовіра словам або почуттям. Часто родичі таким чином гамують саме свою тривогу. Це не допомагає! Так, члени родини можуть відчувати багато тривоги та страху, але з цим потрібно працювати разом з психологом або психотерапевтом.

Як зрозуміти, що в родича, який лікується від раку, депресія?

Точний діагноз депресія встановлює психіатр або психотерапевт. На жаль, онкопацієнтам доволі часто ставлять такий діагноз. Це пов’язано не тільки з багатокомпонентним стресом, а й з самим лікуванням. Є такі побічні ефекти ряду препаратів. Лікування депресії в онкопацієнтів важливе не тільки тому, що це суттєво покращує якість життя, але й тому, що вдало проведене лікування підвищує виживаність пацієнтів.

Як родичі можуть помітити, що є підозра на депресію?

Якщо є ці симптоми, які спостерігаєте більше, ніж 2 тижні:

• Почуття смутку або пригнічений настрій
• Втрата інтересу або задоволення від занять, якими раніше захоплювалися
• Зміни апетиту
• Проблеми зі сном
• Почуття нікчемності або провини
• Труднощі з мисленням, концентрацією або прийняттям рішень
• Думки про смерть або самогубство

Можна відверто поговорити з онкопацієнтом про те, що допомога в такому стані є, це медикаментозна підтримка та робота з онкопсихологом. Ваша допомога може полягати в тому, щоб знайти психіатра, який працює саме з онкопацієнтами, це важливо для правильного поєднання ліків з основним лікуванням. Також психологічна підтримка може знадобитися і родичам онкопацієнтів, бо вони теж у зоні ризику через вигорання.

Як допомагати хворому на шляху до одужання та залишитися в ресурсі?

Велике значення має вміння домовлятися. Варто чесно та відверто поговорити про стан здоров’я на цей момент, про реальні можливості людини. Інколи це складно, бо через стрес онкопацієнти часто замикаються у собі, не можуть чітко говорити про власні потреби. Вони можуть дратуватися чи навіть агресувати, тому краще відразу пропонувати свою конкретну допомогу: «Давай я перевірю уроки у дітей (приготую обід, сходжу в магазин)».

Варто прямо обговорити та скласти новий перелік домашніх обов’язків кожного. Не позбавляйте хворого роботи повністю, так він може втратити відчуття значущості. Більш того, через велику кількість вільного часу, онкопацієнт може почати більше прислухатися до свого організму, що своєю чергою може посилити тривожність чи навіть призвести до депресії.

Якщо хворіє ваш родич похилого віку, намагайтеся залишити йому частину рутинних повсякденних турбот. Нехай мама поливає квіти на підвіконні, а не на дачі, а тато, як і раніше, перекладає книги у бібліотеці, хоча на це тепер треба набагато більше часу. Так у них залишається відчуття участі у житті родини та почуття власної значущості.

Кожному члену родини обов’язково потрібно знаходити час для себе, для відпочинку, приємних занять і спілкування. Це збереже й відновить фізичні та емоційні ресурси всіх членів родини, а також допоможе зберегти життєву стійкість на довгому шляху до одужання. Як це не банально не звучить, але «Спершу кисневу маску на себе, потім на слабшого (дитину/пацієнта)». Бережіть себе, і тоді ви зможете допомагати своїм близьким!